Літературні розвідки О. Пушкін, А.Фет і наш край

Олександр Пушкін і наш  край

   За  сміливі вірші О.С. Пушкіна  було вислано на південь Російської імперії, до складу якої тоді входила й Україна. Південне заслання  поета тривало з 1820 по 1824 рік. Подорожуючи Україною, О.С.Пушкін подолав 5760 км. та проїхав  через 132 населені пункти,   з якими детально ознайомився. Він навіть  створив ескіз карти України  та дав характеристику  цього краю: «Климат там мягок, земля плодородна; страна в своей западной части покрыта лесом. На юге тянутся огромные равнины, пересекаемые широкими реками, где путешественник не встретит ни лесов, ни холмов».

    З липня 1823 р. Пушкіна переводять  на службу до Одеси у розпорядження Новоросійського генерал-губернатора графа Воронцова. Майже рік  поет жив  у цьому місті. Між О.С.Пушкіним і Воронцовим  стосунки  не склалися. Пушкін у нього – лише  чиновник десятого класу;  а що він став першим поетом в Росії, цього Воронцов не хотів знати.  Одеські настрої у вигнанця пригнічені, він з ненавистю пише: «Воронцов- вандал,  придворний хам і мізерний егоїст».

Пушкін в цей час почав писати  віршований роман «Евгений Онегин». Але несподівано роботу над романом  перервав губернатор: «Колезькому секретареві Пушкіну. Доручаю вам вирушити в повіти Херсонський, Єлисаветградський і Олександрійський... і зажадати від них відомостей, в яких місцях сарана відродилась, в якій кількості, які зроблено розпорядження щодо винищення оної... Про все, що в цій справі вами знайдено буде, доручаю донести мені».

 Україна була житницею імперії, від її урожаїв залежало багатство країни. Сарана на панських і казених землях турбувала уряд. Але в даному разі не ці мотиви керували Воронцовим, коли він відряджав поета. Треба було ізолювати його від одеської публіки на якомога довший час. Тому генерал-губернатор і відрядив небезпечного поета в найвіддаленіші повіти.
      Пушкін поїхав. Існує записана з переказів розмова його з селянами на полі, де вони повинні були винищувати сарану. Земля чужа, панська, техніка боротьби — граблі та лопата.
— А чи знаєте ви, що таке сарана? —спитав у селян Пушкін.
— Кара господня, ваше високородіє.
— А можна боротись з божою карою ?
— Звичайно, не можна.
— Ну, то й ідіть собі додому.— І більше їх не кликав. 

Прибувши до Одеси, Пушкін написав проти кожного запитання в офіційному рапорті лаконічну відповідь. Вийшов гострий вірш, скерований проти заходів Воронцова : 
Саранча
Летела,
Летела —
И села.
Сидела,
Сидела,
Все съела,
И вновь улетела.

Через дві години Одеса напам'ять знала вірш. Це було ляпасом Воронцову, а до того ще розійшлася по Одесі пушкінська епіграма на нього:

Полу-милорд, полу-купец,
    Полу-мудрец, полу-невежда,
    Полу-подлец, но есть надежда,
    Что будет полный наконец.

   До примусової служби Пушкін ставився з огидою. Гроші від уряду він приймав «не як платню чиновника, а як пайок висланого невільника».  Атмосфера нагніталась дуже швидко. І Воронцов спішно пише до столиці і вимагає «удаления его отсюда», хоче ізолювати поета...від «здешнего опасного общества»", а через деякий час настирливо цього домагається :«Повторяю мою просьбу,— избавить меня от Пушкина, мне бы не хотелось иметь его дольше ни в Одессе, ни в Кишиневе».
       I ось нарешті відповідь царського уряду: «Правительство повелевает не ограничиться отставкой, выслать Пушкина в имение его родных в Псковскую губернию, подчинив его там надзору местных властей, и приступить к исполнению этого решения немедленно». 

     З0 липня 1824р. О.С.Пушкін виїхав з Одеси. Знову троє поштових коней   мчать його вигорілим і з'їденим сараною степом через Миколаїв, Бобринець, Компаніївку, Єлисаветград,  Аджамку,  Петриківку (Нову Прагу) до Кременчука і далі  знайомою дорогою за межі України в рідне Михайлівське.

  У нашому селищі Пушкін зупинився на кінно-поштовій станції, щоб  поміняти коней. Хоча Петриківка ще  в 1822 році була перейменована на Нову Прагу, та в  розписі маршруту поета вона була названа по-старому.  Місцева кінно-поштова станція  знаходилася на тодішній західній околиці Петриківки, біля скелястих виступів на березі  річки Бешки (район 15км. Нової Праги). Цю місцевість і досі  старожили називають  «пошта». Тут дуже гарні краєвиди, які  милують зір в усі пори року. Та й як було  не зачаруватися поету красою українських степів,  тихим шелестом віковічних дубів та тополь, зоряним небом з Чумацьким шляхом...

 Тільки по-справжньому закоханий в цю землю поет міг написати такі рядки: 

     Тиха украинская ночь.
         Прозрачно небо. Звезды блещут.
         Своей дремоты превозмочь
         Не хочет воздух. Чуть трепещут
        Сребристых тополей листы…

     В Україні Пушкін написав кращі свої вірші, поеми «Руслан і Людмила», «Кавказький бранець», «Брати- розбійники», «Бахчисарайський фонтан», почав працювати над «Євгенієм Онєгіним».

     Пам'ять про великого поета Росії живе в назві однієї з вулиць нашого  селища, про перебування О.С.Пушкіна в Новій Празі згадує у своїй книзі «Петриківські бувальщини» наш земляк-краєзнавець Ф.М.Плотнір. У 2000 році громадськість селища відзначила 200-річчя з дня народження поета незабутнім святом «Вінок тобі сплітає Україна» .

    Слід зазначити, що молоді роки поета, які він провів в Україні, були  сприятливими для відчуття ним ідей визвольної боротьби козаків, високої української культури, краси української землі. 

____________________________________________________________________

 А.Фет і наш край

У перших числах квітня 1845 року до старовинного містечка Крилова (Новогеоргіївськ), що розкинулося на берегах Тясмину біля його впаду в Дніпро, прибув гоноруватий сухорлявий панич у високому капелюсі та шкіряному дощовику з пелериною. Це був Афанасій Фет. А розшукував він у Крилові свого товариша дитинства, який служив у цих краях в одному з полків. Через нього приїжджий мав стати у полку на військову службу.

Вразливий, самолюбимий юнак вирішує після закінчення університету вступити до армії, щоб здобути титул дворянина самотужки ( так як був «незаконнонародженим» сином багатого і родовитого орловського поміщика А. Шеншина). Так А. Фет стає військовим.

На Єлисавеградщину Фет  приїхав уже популярним поетом, автором відомих романсів. Закинутий долею до південних кордонів Російської імперії, поет живе на перших порах військової служби одноманітно й нецікаво. Єдиною відрадою були поїздки до навколишніх поміщиків. 

За 60 верст від Крилова, поблизу міста Олександрії, у своєму родовому маєтку у с. Березівка проживали молоді аристократи Бржеські. Олександра Бржеська вважалася першою красунею південних військових поселень – струнка, русява, синьоока, з довгими опущеними вниз віями та ідеально окресленими устами. Своєю «незрівнянною» (Фет) красою Олександра назавжди причарувала приїжджого юнкера, відомого на всю Росію співця кохання і жіночої вроди.

По закінченні шестимісячного строку перебування Фета в званні юнкера восени 1845 року він був відряджений до Нової Праги в дивізійну юнкерську команду, а звідти – в Єлисаветград. Живе поет тепер значно далі від Березівки, але продовжує туди їздити, хоч то й нелегко було для офіцера корпусного штабу.

Мало хто в російській поезії так тонко як Фет відчував природу. Через низку його пейзажних творів пройде розлогий український степ, південне зоряне небо над головою. Любив він у нічні години милуватися з вікна бузком і липами, золотим місячним сяйвом, любив літній український вечір, риболовецькі вогні біля чорних у темряві човнів, вербову тінь на воді, ранкові запахи квітів і нічні крики перепелів, солом'яні покрівлі у вечірніх сутінках. 

Сучасники згадували, що, перебуваючи на службі в нашому краї, А. Фет не пропускав жодного театрального спектаклю, займався підготовкою розваг, які мали проходити в Єлисаветграді на честь приїзду царя, відвідував концерти Ф. Ліста, котрий гастролював у місті. І в цей час багато пише. Особливо щедрим на поетичні ужинки став для нього 1847р. (написав понад сотню лірично-пейзажних віршів, перекладів).

Поет в нашому краї провів 8 молодих літ. 2 травня 1853р. Фет виїхав до Харкова, а потім назавжди залишив Україну. Але пережите тут, природа України залишиться в його творчості назавжди. І вже на схилі літ напише він три вірші, які присвячені саме їй – милій Олександрі Бржеській: « Далёкий друг, пойми мои рыданья…» (1879р.), « Опять весна! Опять дрожат листы…» (1879р.), « Нет, лучше голосом ласкательно-обычным…» (1886р.)