Лист літературному героєві

Роботи учнів Новопразького НВК на творчий конкурс журналу "Зарубіжна література в школах  України" 

"Лист літературному героєві"

Доброго дня, дорога Норо!

Дізнавшись про історію твого життя, я не змогла залишитися до неї байдужою. Вирішила, що в такій складній життєвій ситуації тобі потрібна підтримка. Можливо, тебе здивує, що пише тобі незнайома людина, але іноді навіть думка, що твої погляди розділяє хтось інший, вселяє надію, робить нас впевненішими і рішучими.

Твій вчинок дуже вразив мене, адже не кожен може знайти в собі сили, щоб розірвати ланцюг буденності. А в твоєму випадку – ланцюг «лялькового» подружнього життя з Торвальдом. Норо! Чому мені небайдужа твоя доля? Мабуть тому, що незабаром я закінчую 11 клас. Востаннє для мене пролунає шкільний дзвінок, потім випускний бал, вступ до вишу, навчання. А потім? Доросле життя… Як і кожна дівчина я мрію бути щасливою у цьому житті: реалізуватись як особистість, мати гарну родину, люблячого чоловіка та дітей. Але дуже хотілося б, щоб стосунки у моїй родині будувалися на довірі, взаєморозумінні, справжніх почуттях, підтримці один одного. До речі, Норо, дехто з моїх подруг не розуміє тебе і твого вчинку. Мене дивують їхні погляди:

-         Чого хоче ця Нора? Що її не влаштовує?

-         Молода, вродлива. Живе в достатку!

-         Так, вона має заможного чоловіка, прекрасних дітей.

-         Не просто заможного, а Торвальда призначили на посаду директора Акціонерного банку.

-         Чого ще їй бажати? Важкі часи минули.

-         І він її так ніжно називає: «білочка», «жайворонок», «пташечка».

-         Навіть позаздрити можна!

А чому заздрити? Тому, що ти, Норо, всі ці довгих 8 років створювала ілюзію щастя і жила в ній? Я відразу ж помітила, якими нестерпними були для тебе ці маски, карнавальні костюми, танці, весь цей декор «затишного», «лялькового» будинку. Ти добре знаєш, що життя складається не тільки з радощів. Твоя самопожертва заради порятунку чоловіка вражає. Ти довела, що справжня жінка повинна бути люблячою мамою, дружиною, бути дорослою і серйозною, дбати про добробут родини. Весь цей час ти сподівалась на підтримку і розуміння, ти чекала на диво! А дива не відбулося! Сімейне щастя, як крихкий будиночок з піску, почало миттєво розсипатися. Ваш шлюб був просто співжиттям. Хай вибачить мене Торвальд, але він виявився егоїстом та слабаком, не здатним любити по-справжньому, розуміти та поважати тебе як особистість. Правду кажучи, і його жаль. Можливо, твій урок піде йому на користь?..

    Мила Норо, нарешті ти прозріла! Уявляю, як тільки важко було тобі покинути будинок Хельмера. Цей крок зробив тебе сильною, безкомпромісною, жінкою, яка прагне бути незалежною і щасливою. Гадаю, що твоя історія особистісного росту і змін знайде місце у серці кожної жінки. А скільки твоїх «сестер»-жінок , наших сучасниць, нещасливі у шлюбі, як і ти була колись! Можливо, саме ти надихнеш їх на зміни, і вони відкриють нову сторінку свого життя.

P.S. Гуркіт зачиненої брами ще довго переслідував її. Та вона йшла, не озираючись… Ранкова прохолода, легенький вітерець, спів пташок – все це бадьорило і надихало, зливалося в одну ніжну симфонію весни. Тільки вперед… Її кроки впевнені і виважені, а вона молода, гарна, чарівна, сильна. Вона відчуває на собі десятки очей, які зараз спостерігають за нею зі своїх «лялькових» будиночків: хтось із здивуванням та цікавістю, а хтось із осудом та заздрістю. Байдуже! Тільки вперед! Назустріч невідомому, але новому щасливому життю! Знає напевно, що рецепту щастя не існує, але вона його обов’язково шукатиме! Все тепер залежить тільки від неї самої.

Норо, ти зможеш! Ти – сильна! Ти – Жінка!

 Дорога Норо! Я вірю в тебе, молюсь за тебе і бажаю справжнього жіночого щастя!

З повагою і любов’ю твоя Оля Валькевич

  __________________________________________________________________

Як же тут нудно! Набридло вcе! Немає жодної нової душі,  над якою можна було б позловтішатися та хоч якось згаяти час.  Пам’ятаю, як раніше  я насолоджувався непримиренною вічністю свого життя. Ловив кожен її момент і мріяв, щоб так було завжди… А зараз я сиджу на своєму князівському престолі на самому дні Пекла і ніщо не радує мене , а так хочеться порозважатися…

- Нудно! – прокричав я на весь голос, та так, що вогонь поширився навколо престолу, а мій слуга, який щойно зайшов до зали, здригнувся і закрив обличчя руками.

Мене дещо розсмішила  його реакція, хоча пора б уже й звикнути до моїх забаганок.  Я тяжко та протяжно зітхнув і запитав:

- Чого тобі?

Бідний чорт все ще тремтів, але ,зібравшись із духом, зробив кілька кроків у мій бік. Після низького поклону, та такого, що  ледве не впав, він почав говорити:

- Ваша неосяжносте, Великий Князю всього земного і проклятого, ось ваша пошта.

Він знову вклонився і тремтячими руками намагався подати мені кореспонденцію.

- Ти думаєш, у мене настільки довгі руки, що я дотягнуся до тебе? – похмуро промовив я.

Чорт знову затремтів, але поспішно підбіг до мене з багаторазовими «вибачте». Я взяв купу листів до своїх рук, а слуга непомітно втік, та мені це байдуже. Я почав переглядати пошту. Раніше  я б ніколи так швидко цього не робив, та з іншого боку, раніше я так і не нудьгував.

Перший лист від Бога – мабуть, знову попереджає мене про те, що станеться зі мною, якщо я не призупиню свої злі справи. Я навіть читати його не став. Кілька листів, окрім цього, виявилися знову ж таки від нього. Ще декілька листів від його прислужників. Потім пішли листи в чорних конвертах – це від душ тих, хто скоїв гріх, і чим чорніший конверт, тим більше гріхів зроблено людиною. Я вже хотів їх також відкласти, коли серед усієї цієї чорноти щось заблищало, це і привернуло мою увагу. Насправді це також був лист. Дивно, але саме його я вирішив прочитати першим. Ще навіть не починаючи читати, я звернув увагу на почерк, яким написаний лист. Що - що, а в почерках я розуміюся. З першого погляду зрозуміло, що лист написаний дівчиною, тому що жоден хлопець ніколи б не став так каліграфічно виводити кожну літеру. Цей лист кожну секунду  все більше цікавив мене, тож я почав читати…

Доброго дня, вельмишановний пане Мефістофелю!

 На початку листів прийнято представлятися, та я цього робити не буду. Адже пишу я не якійсь звичайній людині, а тому, кого вважають найбільшим злом у світі. Тому без образ.

Не хвилюйтесь, я не буду у Вас щось просити чи про щось благати. Це не є тією метою, з якою я Вам пишу. Насправді цікавить мене лише одне: як можна було Вам бути таким жорстоким, щоб згубити життя Маргарити і прагнути забрати душу  Фауста? Я пишу Вам лише тому, що сама не можу усвідомити, звідки витоки Вашої ненависті та злоби ? Невже Ви ніколи не жалкували про зроблене Вами? Адже людство захлинається в морі сліз від горя, спричиненого війнами, хворобами, голодом, стихійними лихами. Вам мало зла? Як потрібно ненавидіти усе і всіх, щоб чинити такі злодіяння? Проте я намагаюся знайти якесь виправдання цьому. Напевно, моя християнська віра не дозволяє мені вчинити інакше… Перше, що спадає мені на думку, так це те, що, можливо, Ваше дитинство не було солодким, і це дуже вплинуло на Ваш світогляд.  Ви почали сіяти зло у всьому світі, спокушаючи та отруюючи душі людські, цим переконуючи себе у тому, що Вам все дозволено , бо Ви -  володар Всесвіту. Та це лише мої думки вголос – що я можу знати про Ваше життя?Все ж таки я впевнена, що Ви чимось керувалися, роблячи зло Маргариті і Фаустові. Хоч я і не думаю, що цьому слугували якісь благі наміри… Мефістофелю, Ви ніколи не замислювались, якими були б Ваші дії, якби злодіяння чинились проти Вашої персони? Святі Небеса, Ваша величність викликає у мене рій запитань, та не надає жодної відповіді, а це, скажу я Вам, мені не подобається! Згадайте тільки, Фауст і Маргарита стерпіли від вас скільки лиха, а особливо Маргарита. Якби Ви не втрутилися, мені здається, вона змогла б прожити довге і щасливе життя, ма6ла б змогу створити міцну і дружну сім’ю, пізнати радість материнства. Натомість, через безвихідь, з розпачу вона губить свою єдину кровинку і божеволіє. Історія Маргарити – трагічна. Вона загинула. Ваші злодіяння мені, звичайній людині, доволі важко обґрунтувати і усвідомити. Зазвичай у таких ситуаціях кажуть, що людині немає виправдання. Але я не можу так легко змиритись і припинити шукати виправдання Вам, хоч і не розумію навіщо. Фауст у свою чергу натерпівся від Вас немало,хоча свідомо пішов на угоду з Вами. Але мою душу заспокоює і дає надію одне - Фауст і Маргарита зустрінуться в РАЮ. Адже кожному зрозуміло, що це невинні душі, які були в полоні Ваших дій та вчинків. Знаю, це занадто самовпевнено з мого боку, та я не можу інакше. Не можу терпіти зло, насилля,несправедливість у світі. Мені стає моторошно від однієї думки,що сили зла переможуть, але завжди є надія. І саме вона - мій ліхтарик у темноті гріхів людських, саме вона дарує мені віру в те, що Ви,Князю Темряви, колись також перейдете до світлих сил. У Вашій душі,можливо, ще залишилась жарина або хоча б іскра, яка може перерости в полум’я добра і благодаті!

Сподіваюсь, що я хоч на хвилину відволікла Вас від Ваших темних справ. Щиро вдячна за увагу.           

З повагою, дівчина, яка вірить у Добро…

Прочитав я цього листа на одному подисі. Ще ніхто і ніколи не мав нахабності так спілкуватися зі мною. Але мушу визнати, слова цієї дівчини дійсно закралися в мою душу. Ніхто ще не говорив, що вірить в існування моєї душі, всі лише вважають мене всесвітнім злом, яке не має своїх почуттів і слабкостей. А вони є, хоч я їх завжди приховую… Помічаю,що я все більше стаю сентиментальним, а ці людські штуки не для мене. Все. Досить. Час закінчувати з цією банальщиною. Але мені все ж захотілося написати відповідь цьому  дівчиську!

 – Мерщій несіть пергамент і перо!

Оксана Лещенко